ОУН: шляхом звитяги і служіння

Володимир В’ятрович„Завдячуючи їй, народилася незалежна Україна” - так кажуть багато істориків про Організацію Українських Націоналістів”. Утворена українськими патріотами 3 лютого 1929 року, ОУН поставила собі за мету відродити соборну незалежну державу на споконвічній території української нації. Від дня свого народження, для окупантів України Організація стала ворогом номер один. Її членів переслідували і всіляко намагалися знищити. Адже, крім того, що вони були цвітом української нації, вони були її духом - духом революційним, нескореним і справедливим.

„Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї!” - під таким гаслом, яке сьогодні багатьом може видатися надто жорстким, сотні тисяч українців, докладаючи інколи надлюдських зусиль, боролися за українську незалежність, боролися, гинули, але перемогли. 24 серпня 1991 року Україна таки здобула незалежність. Сьогодні ми говоримо про ОУН, про передумови її створення та роль в історії України з директором галузевого Державного архіву СБУ, кандидатом історичних наук Володимиром В’ЯТРОВИЧЕМ.

Пане Володимире, ОУН з’явилася як результат першого Великого Збору, який відбувся в 1929 році у Відні. Але це, так би мовити, офіційна дата створення ОУН. Зрозуміло, що створенню такої Організації мала передувати неабияка робота. Давайте розпочнемо нашу розмову саме з цього. Що привело до ідеї створення Організації?

В’ятрович: Початками Організації можна назвати початок 20-х років, власне, створення Української Військової Організації. Ситуація, яка тоді була доволі важка на українських землях – це якраз ситуація поразки визвольних змагань попередніх, ситуація, яка визначалася певною дезорієнтацією еліти як такої, яка не знала, що робити їй далі, зважаючи на повну поразку своїх попередніх намагань. Натомість на політичну сцену, історичну сцену виходять військовики, офіцери, які по суті не встигли відіграти якоїсь вирішальної ролі в цих битвах визвольної боротьби, офіцерська, старшинська верства української армії вийшла на політичну арену як незалежна політична сила.

І ця нова політична сила почала народжуватися в умовах суцільної розгубленості і зневіри суспільства. Мабуть, це було надзвичайно важко?

В’ятрович: З одного боку, вони виходили в дуже важкій ситуації, коли попередня політична еліта абсолютно розгубилася. З другого боку, можливо, власне ця ситуація допомогла їм швидко зрости в політичному плані. Тому що по суті представники політичних сил попереднього періоду не були готові на вироблення якихось нових рецептів, нових сценаріїв розвитку подій і не могли становити серйозної конкуренції для цієї сили.

Цю силу очолила людина, яка командувала однією з найбоєздатніших частин армії УНР - Євген Коновалець. Але як він бачив подальшу боротьбу за незалежність України? Тобто чим погляди Коновальця на українське майбутнє відрізнялися від поглядів попередніх політиків?

В’ятрович: Важливо, що він прийняв рішення про те, що спроби вирішити питання українське десь на міжнародному форумі вже себе вичерпали. На відміну від представників уряду Української Народної Республіки чи Західноукраїнської Народної Республіки, які вважали, що ще щось можна вирішити на міжнародному форумі, він вважав, що потрібно переходити до нового формату боротьби за українську державність - формату, який полягав у створенні міцної підпільної організації. Така організація була створена у 1920 році. Називалась вона Українська Військова Організація. Протягом тривалого часу вона не носила жодного тривалого політичного забарвлення. Тобто це було об’єднання ветеранів, які кинули клич, що війна не закінчилась, ми продовжимо війну, незважаючи на те, що політики її програли. Відповідно вони продовжували цю боротьбу через диверсії на представників окупаційної влади, якою на той час була на Україні польська влада.

Але як ця організація почала перетворюватися в політичну?

В’ятрович: З часом, власне, в цьому середовищі почав наростати процес політизації. Тобто вже виникла потреба окреслення ідеологічного поля, на якому буде продовжуватися ця боротьба. Таким ідеологічним полем, такою ідеологією стала ідеологія націоналізму, яка набувала дедалі більшої популярності в українському суспільстві. Частина організації, яка залишилися із Коновальцем, вже почала чітко окреслювати себе як націоналістичну силу. Паралельно зі старшим поколінням ветеранів розвивався націоналістичний рух у формуванні молодіжних націоналістичних гуртків, які поступово почали між собою координуватися і об’єднуватися. І врешті-решт поступово, в другій половині 20-х років прийшло до координації дій між цими організаціями. Важливо, що молоді хлопці, які були членами цих студентських організацій, вступали до УВО, брали участь і в бойових акціях УВО. Наприклад, Роман Шухевич, потім і Степан Бандера.

І таким чином, УВО постійно посилювалася молодіжною течією. Але якщо ця організація була дієздатна і ефективна, чому почалося створення ОУН, для чого це було потрібно і як це відбувалося?

В’ятрович: В 1927 році вже було абсолютно очевидно, що УВО як підпільна бойова організація вже вичерпала свою діяльність в такому форматі і є потреба виходу на ширший фронт бойової і політичної діяльності. І відповідно саме тоді з’являється ідея створення координуючої організації, яка б мала об’єднати різні націоналістичні сили. Перша така нарада щодо створення єдиної організації відбулася у 1927 році. Заплановано було підготовку збору на 1928 рік. Зробили його на початку 1929 року. Але весь цей період, до 1929 року був справді насичений такою чіткою, кропіткою роботою, яка була спрямована на консолідацію всіх націоналістичних сил. Було створено керівництво – Провід Українських Націоналістів. Робилося все дуже грамотно, в цей Провід входили люди, які були дуже відомими, з одного боку, які представляли певні організації, але тим не менше в Провід Українських Націоналістів не входили які фізичні особи, не представляючи організацій. Тобто по суті розчиняли поступово ці організації. Далі було створено єдине ідеологічне видання – журнал „Розбудова Нації”. Це, власне, приклад того, наскільки грамотно відбувалася ця консолідація.

Очевидно, що, крім такого обдуманого і кропіткого підходу до створення ОУН, велику роль у її становленні зіграли і персоналії, які входили до цієї Організації?

В’ятрович: В першу чергу сам Євген Коновалець був людиною поза конкуренцією. І очевидно, що дуже багато людей орієнтувалися власне на нього. І його особиста позиція була для багатьох прикладом, відповідно це забезпечило досить швидку консолідацію, зокрема, довкола і його ідеології, і його особистості.

Пане Володимире, от ви кажете, що ОУН утворилася на базі Української Військової Організації, але, як відомо, після створення ОУН, УВО продовжувала існувати ще протягом років. Тобто вони існували паралельно, чому так відбувалося?

В’ятрович: Чому так було, тому що в певний час було бачення, що ОУН збереже такий виключно політичний формат, тоді коли бойовим крилом буде, власне, Українська Військова Організація. Згодом від цього відмовилися, але існували лише певні психологічні причини, які заважали розчиненню однієї організації в іншій.

УВО – це вже був легендарний бренд, за яким стояли смерті багатьох людей, за яким стояли гучні акції, які всі знали. УВО – це був бренд, який належав старшому поколінню, ветеранам, бойовикам. Натомість ОУН на той момент була якась абревіатура, яка за собою ще нічого не мала, не мала ніякої героїчної історії. І відповідно була проблема психологічного сприйняття нової організації, тому що були, очевидно, патріоти попередньої назви, які вважали, що повинні залишитися всі увістами і продовжити в такому форматі.

По суті, остаточне злиття УВО і ОУН відбулося остаточно у 1932 році під керівництвом Степана Бандери. Власне, Степан Бандера був тією людиною, яка посприяла повному реформуванню цього руху і створенню єдиної Організації Українських Націоналістів, в якій було створено окрему бойову референтуру, куди увійшло, власне, більшість людей, які були членами Української Військової Організації.

Тобто після цього ОУН вже діяла як повноцінна політична і військова організація, але з чого розпочалася її робота? На основі чого людям ставало відомо про неї і чому в них з’являлося бажання стати її членами і долучатися до діяльності, яку проводила ОУН?

В’ятрович: Протягом 30-х років Організація Українських Націоналістів набувала досить такого значного, серйозного темпу, розвитку. І власне, за рахунок молодих людей почала творитися вже легенда ОУН, власне ОУН як Організації, яка безкомпромісно бореться за незалежність. очевидно, що цьому посприяли і гучні операції, які проводила ОУН. І пропагандистські, такі як шкільна акція, чи антимонопольна акція, і бойові акції. Цьому, очевидно, посприяла така відверта і героїчна постава її членів перед польськими судами. До прикладу, культ Біласа і Данилишина, які дуже гідно трималися на суді і були страчені. Поступово цей культ таких героїв наростав і притягував до себе дедалі більше молоді.

Можливо, саме оця активність ОУН в 30-ті роки дозволила їй стати на початок Другої світової війни чи не єдиною українською політичною силою, яка була готова до цієї війни?

В’ятрович: Дуже багато справді українських демократичних сил, які існували на території Західної України, з приходом радянської влади припинили своє існування. Натомість ОУН, навпаки, розгорнула діяльність, почала боротьбу вже проти нової влади, радянської влади. І ця боротьба тривала дуже активно протягом 1939-41 років. Тут було перше дуже жорстоке зіткнення з радянською владою. За його результатами було ув’язнено десь від 16 до 35 тисяч, за різними підрахунками, членів ОУН, багато з них було розстріляно, багато відіслано в концтабори, але, тим не менше, радянській владі в той період так і не вдалося зламати хребет ОУН, тобто вона продовжила своє існування. І знову таки, вона виявила свою готовність до нового етапу війни, вже радянсько-німецької війни. І відповідно, ця готовність вилилася в те, що Організація 30 червня 1941 року здійснила проголошення відновлення незалежності України. Реально творилася влада по дуже багатьох місцевостях. Я вже не говорю про Західну Україну, де практично було створено сільські ради, районні ради, обласні ради, такі ж заходи почали творитися і на території Центральної, Південної і Східної України. Навіть Дніпропетровщина, Миколаївська область, де творилася українська влада. Очевидно, що така діяльність українців не сподобалась німцям, і вже після взяття Києва у вересні 1941 року вони вважали, що українське питання може бути тепер вирішене так, як вони вважають за потрібне, не варто рахуватися з українцями. Почалися вже масові репресії проти ОУН.

Пане Володимире, от Ви торкнулися питання відносин між ОУН та німецькими військами. Тема доволі часто стає підґрунтям для багатьох міфів. Ви стверджуєте, що німецька армія була вороже налаштована проти українських націоналістів. Відомо, що Степана Бндеру було ув’язнено до фашистського концтабору, але чи є якісь документи, які показують справжні відносини між ОУН та німцями?

В’ятрович: Маємо дуже цікавий документ за 25 листопада 1941 року, де чітка вказівка по лінії гестапо про страту українських націоналістів – ОУН Бандери йшлося, як таких, які становлять небезпеку для Третього рейху і готують повстання проти Третього рейху. З того часу починається дуже активне явне протистояння між ОУН і німецькими окупаційними силами, яке в кінці 1942 року вилилося в те, що ОУН переформатовує свої збройні загони в Українську Повстанську Армію.

Досі триває багато дискусій, чи була УПА армією українських націоналістів. Очевидно, що не була в такому прямому відношенні, тому що УПА ніколи не була якоюсь армією в єдиній організації. Вона справді була загальнонародною армією, але це не заперечує справді визначального вкладу ОУН у створення УПА. Якщо взяти весь командний склад Української Повстанської Армії, то командири Української Повстанської Армії на всіх щаблях були членами Організації Українських Націоналістів. Це люди, які пройшли в Організації ідеологічний, військовий, організаційний вишкіл, вони готували себе до цього. І власне те, що ОУН протягом міжвоєнного періоду, особливо в 1939-41-му роках, вела безліч серйозних організаційних, військових вишколів, дозволило створити той військовий кістяк, який згодом розгорнувся в УПА. Власне, ОУН була тим ядром, на якому трималась Українська Повстанська Армія.

Про боротьбу за незалежність України і ОУН і УПА в роки Другої світової війни українцям з кожним роком стає доступно все більше й більше інформації, але що відбувалося після війни? На той час члени ОУН або загинули від рук німецької чи радянської влади, або опинилися в концтаборах, або перебували в підпіллі, або, рятуючи свої життя, змушені були емігрувати, однак діяльність ОУН не припинялася. На жаль, про її роботу, зокрема на еміграції, сьогодні відомо досить мало. Якою ж була ця робота?

В’ятрович: Дуже багато провідних членів і рядових членів ОУН, починаючи від Бандери, потрапили в німецькі концтабори. Із закінченням війни вони вийшли на волю. Очевидно, що не мали жодної можливості повернутися на територію України, де б вони були страчені і репресовані. І вони почали розбудову націоналістичних структур власне на еміграції. І в цьому так само досягли дуже великих успіхів. Були створені Закордонні Частини ОУН. Згодом ЗЧ ОУН створили цілу мережу громадських організацій. Йдеться про Спілку Української Молоді, йдеться про Організацію Оборони 4 Свобід України, йдеться про Лігу Українців Канади та безліч інших організацій, засобів масової інформації, які справді протягом післявоєнних років не давали світові забути про Україну, які дуже активно лобіювали українські інтереси у світі. Власне, за участю громад таких організацій було піднято питання про голодомор, геноцид перед американським сенатом, було створено комісію, яку очолив Джеймс Мейс, і було справді доведено світові – це жахливий злочин, який був вчинений радянською владою.

Очевидно, що їхня робота якраз була одним із важливих таких моментів, які створили передумови для того, що після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року дуже багато дипломатичних представництв, держав легко визнали, тому що вони знали, що таке Україна, що український народ продовжує свою боротьбу. І відповідно вони знали, що є чітке в тій чи іншій країні, чи в Штатах, чи в Канаді, чи в Австралії чітке українське лобі, яке вимагатиме від політики цієї держави визнати українську державу.

Пане Володимире, як я вже говорив на початку нашої розмови, різні сили і різні держави, які прагнули заволодіти Україною, намагалися знищити ОУН чи не з першого дня її існування. Намагалися завзято і ставили собі це чи не за основну мету. Але Організація існує й до сьогодні. В чому ж таємниця її успіху?

В’ятрович: Я думаю, що секрет успіху ОУН полягав у тому, що було дуже чітко сформульовано ідеологію цієї організації, мету і ідеологію роботи. Найчіткішим меседжем ОУН, який власне забезпечив її ефективну роботу, було сформульовано одним реченням: «Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї!» Це зрозуміло було всім, зрозуміло від професора до звичайного вояка, це дозволяє реалізовувати це гасло кожному на місці, незалежно, ким ти працюєш, де ти борешся. Кожен може відчувати свою частину роботи в Організації. Плюс, очевидно, певні організаційні форми, які надавала Організація, для оформлення боротьби за цю ідею.

ОУН є доволі гнучкою структурою, була на початках структури більш воєнізованого типу з суворою ієрархічною структурою. Згодом, коли вже поступово втрачалося єдине керівництво Організації Українських Націоналістів у боротьбі з радянською владою в середині минулого століття, Організація продовжила своє існування вже в форматі своєрідної мережі, окремі ланки якої не були між собою організаційно пов’язані, але тим не менше вони мали єдину ідеологію, єдину ціль. І, незважаючи на те, що не мали між собою зв’язку, вони знали, що вони повинні робити і заради чого вони це роблять. І така от організаційна еластичність ОУН дозволила протривати стільки часу. І це показує надзвичайну ефективність Організації.

Тобто якщо говорити про історію створення ОУН, то можемо стверджувати, що починаючи від 30-х років до початку 90-х це була найпотужніша політична організація, створена українцями в 20-му столітті. Чому ж в такому випадку Організація й до сьогодні гідно не оцінена українською владою?

В’ятрович: Як на мене, ОУН є найпотужнішим політичним брендом української історії 20 століття. Свідченням цьому є те, що на цьому бренді і досі намагаються зловживати, періодично на президентських чи парламентських виборах з’являються якісь певдо-ОУН, які насправді просто хочуть спекулювати на цьому дуже потужному бренді, на цій дуже потужній історії. Але я переконаний, що рано чи пізно і українська влада, і суспільство зрозуміє і оцінить роль Організації Українських Націоналістів в українській історії. Як на мене, ця роль, напевно, визначальна в історії 20-го століття, тому що без існування ОУН навряд чи можливо було би взагалі існування незалежної української держави.

І все ж, чому ОУН не достатньо оцінена сьогодні українською державною владою. Можливо, деякі противники української державності, хоч вони і перебувають в українській владі, але служать зовсім не Україні, й до сьогодні продовжують боятися Організації?

В’ятрович: Ворожі сили, ті, які боролися проти України протягом всього 20 століття, вони абсолютно розуміють визначальний характер ОУН, чи Степана Бандери, чи Романа Шухевича. І протягом усього часу свого існування вони дуже чітко націлювали потужні струмені своєї пропаганди проти цих особистостей. Зараз дуже багато цих сил так само не замовкли, вони продовжують поливати все брехнею, вони продовжують відновлювати і представляти міфи, які не мають під собою жодного історичного підтвердження, але які мають досить благодатний ґрунт у свідомості нашого населення, тому що цей ґрунт готувався 50 років. Я думаю, що це тимчасово, це все перетриває, і як українське суспільство, так і українська влада дуже швидко дійдуть до розуміння ключової ролі ОУН у державотворчому процесі у 20-му столітті. Але це не означає, що ми повинні просто скласти руки і чекати, коли це нарешті станеться. Очевидно, що потрібно проводити дуже багато роботи, дуже багато роботи як для істориків, так і для простих громадян, для того, аби поширити інформацію про те, чим була ОУН в історії.

Зі свого боку, я бачу своє завдання, свою роль у цьому, щоб максимально спростити доступ до матеріалів, які показують справжнє обличчя Організації Українських Націоналістів. Ми не намагаємося прикрашати це обличчя. Очевидно, що і в історії ОУН були якісь контраверсійні сторінки, проблемні сторінки. Але я вважаю, що кожен сам повинен розібратися, знайти в собі відвагу, почитати документи, розібратися, чим була ОУН, за що вона боролася, яким чином вона боролася і лише тоді робити висновки.

Розмовляв Андрій ЧЕРНЯК
Націоналістичний Портал

, , , , ,

  1. Коментарів немає
(не буде опубліковано)
Підписатись на стрічку оновлення коментарів
  1. Трекбеків немає

SetPageWidth